• Скарби духовні

«Сьогодні Купала, а завтра Iвана»

Володимир БУРБАН.

Хрещення Ісуса. Ілюстрація з «Дитячої Біблії».

Занурення вінків на Купала. Малюнок з довідника «Українська минувшина».

ВИНЕСЕНІ у заголовок слова із однієї з чисельних купальських пісень.

Купала (Купайла) — свято з української минувшини, яке давно втратило релігійний зміст, залишивши нам у спадок ціле гроно розмаїтих обрядів і дійств, що їх вряди-годи відтворюють аматори, самодіяльні фольклорні колективи.

Купала відзначали 6 липня — на піку літа, у час великого сонцестояння, коли земля врунилася обважнілим зелом, налаштовувалась подарувати людям свої неоціненні дари.

Свято було особливо до вподоби молоді. На горбочку чи лісовій галявині, на березі ставка чи річки влаштовувалися співи й танці навколо вогнища, через яке перестрибували хлопці та дівчата, взявшись за руки. Вдалий стрибок — очищення від усього злого й нечистого, очікування щасливого шлюбу.

Головний атрибут свята — саморуч виготовлені ляльки, або опудала Купала й Марени, які по завершенню торжества спалювали чи топили.

І все це супроводжувалося піснями й танцями. В одній із пісень співалося:

Ой, на Івана, ой, на Купала

Красна дівчина зілля копала,

Квіти збирала, віночки плела,

Далі водою їх пускала.

Пливи, віночку, по синій хвилі,

Полинь, віночку,

де живе милий.

Були й щемливі пісні-балади про перетворення брата і сестри на квітку, вгадування майбутнього щастя, вшанування предків, добрі побажання сущим:

Ой, на Купала — Купалочка

Не виспалася Наталочка.

Погнала бичка, дрімаючи,

На кілки ніжки збиваючи.

Приточи, Боже, більше ночі

На Наталчині чорні очі…

А ще вірили у чарівний цвіт папороті — хто його знайде темної ночі, буде щасливим та багатим (наші предки не знали, що папороть розмножується спорами).

Обрядові розмаїтості свята просто вражають. Зокрема, було заведено пускати за водою віночки — якщо попливуть, то на удачу, а то й шлюб. Так само вважалася цілющою ранкова роса, яку навіть збирали у невеликі горщечки, а потім ставили на покутті — перед образами. Використовували як ліки, зокрема для очей.

У свята були й негативи. Вважалося, що опівночі відбувається шабаш відьом, вовкулаків та іншої нечистої сили. Могутньо відтворив це М. В. Гоголь у повісті «Вечір проти Івана Купала», яка входила до збірки «Вечори на хуторі біля Диканьки». Захоплений українською фольклористикою письменник одночасно з «Вечорами...» написав статтю «Погляд на утворення Малоросії», де однозначно стверджував: українці — цілком окремішній народ, не тотожний московському, а їхня земля зветься Україною. Додамо, що назва «Малоросія» виникла за аналогією з давньою Елладою, яку греки називали Малою Грецією, а прилеглі колонії — Великою Грецією. Отож Малоросія — то центр, Великоросія — периферія.

В Україні особливо пошановується Різдво святого Предтечі й Хрестителя Господнього Івана, яке припадає на 7 липня. Праведні батьки святого, Захарій і Єлизавета, дожили до старих літ, але були бездітні. І от, глаголить Біблія, священнику Захарію явився архангел Гавриїл, котрий звідомив, що у подружжя народиться син, позначений Божим Благословенням. Малюка назвали Іваном. Цар Ірод намірився знищити Предтечу Господа. Єлизавета втекла із сином у пустелю, де згодом і померла. Ірод надіслав воїнів у храм, де служив Захарій, вимагаючи сказати, де його син. Батько навідріз відмовився і був убитий просто в храмі. Отрок Іван, бережений Богом, перебував у пустелі доти, аж поки не вийшов на проповідь і не зустрівся з Ісусом, котрий прийшов до Івана, щоб охреститися. «Це мені треба хреститися у тебе!» — сказав Іван. Ісус відповів: «Так нам належить виконати всяку правду». І Хрещення сталося.

У день Різдва Івана Хрестителя ми вивіряємо наш духовний компас, щоб конче знати, чиїх батьків чиї ми діти, бути певними, що на своїй землі ми були, є і будемо.