• Небайдужі

Працюють не для галочки

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Мобільні медичні бригади, які відвідують навіть найменше село та забезпечують усіх, хто потребує, безкоштовними ліками, гуманітарна допомога і соціальне обслуговування людей, що опинилися в складних життєвих обставинах, психологічна підтримка, різноманітні навчання, соціальна перукарня, інформування, соціальні майстерні — все це про відділення Українського Червоного Хреста у колишньому Коропському районі, котре за рівнем діяльності та допомоги населенню є чи не найкращим в Україні. А починалося все із сирого шкільного підвалу…

СОЦІАЛЬНИЙ центр Відокремленого підрозділу Чернігівської обласної організації Українського Червоного Хреста у колишньому Коропському районі ще донедавна мав вигляд закинутої столітньої хати. Ця будівля неодноразово виставлялася на продаж, але попри те, що розташована в центрі Коропа, навіть за копійки ніхто не бажав її купити.

«На початку великої війни ми сиділи у підвальному приміщенні школи. Сирість, бруд, незручності, — пригадує керівниця місцевого структурного підрозділу Червоного Хреста Таїсія Онопка. — Бувало, щоб дочекатися черги на отримання гуманітарної допомоги, люди стояли годинами під дощем».

Допоміг випадок. В один із днів повз школу проходив голова громади і, побачивши чергу, запропонував допомогу. Почали шукати підходяще приміщення і зрештою зупинилися на старій будівлі, що колись давно належала міцевому торговцю. Те, що вона напівзруйнована, волонтерів Червоного Хреста не злякало. Вони стали наводити лад.

«Коли ми взяли це приміщення, ізсередини було видно небо. Хаті 117 років, із яких 20 років вона стояла нікому не потрібною, — пригадує пані Таїсія. — Не помилюсь, якщо скажу, що тут були, по суті, руїни».

Коштом і зусиллями громади, голова якої всіляко допомагав волонтерам, провели воду та освітлення. «Також нам вдалося потрапити у програму BraVo, за якою Британія і Данія надали нам кошти для розвитку організації. Тож завдяки усім небайдужим ми й облаштували повноцінний сучасний Соціальний центр», — пояснює представниця організації Червоного Хреста.

Відтак в одному приміщенні вдалось об’єднати всі служби. Тут роздають гуманітарну допомогу, проводять різноманітні навчальні курси, працюють соціальні майстерні. У центрі базуються мобільні медичні бригади, приймає людей психолог. Нещодавно облаштували й банк одягу. Тепер ті, хто потребує, можуть у комфортних умовах безоплатно одержати й одразу приміряти новий та вживаний одяг.

Постійні відвідувачі Соціального центру — різні вразливі групи населення: пенсіонери, внутрішньо переміщені особи, люди з інвалідністю, багатодітні сім’ї, громадяни, у яких зруйноване або пошкоджене житло.

Соціальний центр став неабиякою підтримкою для місцевої громади. Чого лишень вартий їхній проєкт із соціальним автобусом, що возить із собою медика з безкоштовними ліками, не оминаючи жодного села Коропської громади?

«Тій людині ходунки треба, тому візок, тому медична допомога чи ліки — у них можна отримати все, — хвалить роботу Червоного Хреста селищний голова Володимир Куніцин. — Цей осередок виконує величезну соціальну роль. Червоний Хрест забезпечує всім необхідним — від постільної білизни до посуду і харчових продуктів. Окрема подяка за опіку над лежачими, їх у нас 50 чоловік».

Великим попитом користується соціальна перукарня. Перукар Тетяна Данильченко безоплатно стриже постійних відвідувачів центру, для решти коропців ця послуга — через благодійні внески. Таїсія Онопка дуже задоволена роботою майстра: «Пані Тетяна дуже уважна, привітна до клієнтів. За потреби безвідмовно їде до них додому. Перукар вона першокласний, чимало коропців, підстригшись у неї один раз, ідуть знову, хоча до цього відвідували модні салони краси».

Сьогодні Червоний Хрест у Коропі — це 17 волонтерів і 3200 підопічних, які довіряють організації і вдячні їй за підтримку. Вона посідає третє місце з розвитку в Україні серед 13 міських організацій.

«Такого рівня соціального центру, як у нас, нема ні у Прилуках, ні в Ніжині, ні в Чернігові, — впевнено каже Володимир Куніцин. — І найголовніша заслуга в цьому людей, які тут працюють. Вони роблять своє діло не заради галочки у звіті, а реально переживають, співчувають своїм підопічним, хочуть зробити їхнє життя кращим. Тому, до речі, їм багато хто допомагає. Бо добрі справи завше множаться».