• Самоврядування

«Ми зробили велику справу»

Інна ОМЕЛЯНЧУК.

Рівненська область.

КІЛЬКА кілометрів на схід від Рівного міжнародним транспортним коридором Київ — Чоп, і ми в сучасній споруді праворуч від траси. То центр безпеки Білокриницької територіальної громади, який запрацював 22 грудня 2018-го. До речі, він був першим подібним у західному регіоні України.

«У 2017-му я вивчала досвід місцевого самоврядування в сусідній Польщі, й саме там запалили ентузіазмом створити центр, в якому об’єднано кілька життєво важливих для кожної громади служб: добровільна пожежна команда, поліцейська станція, медична допомога, навчальні кімнати для дітей. Наша сільська рада (тоді ще не об’єднана громада) якраз була на фінансовому підйомі. Усвідомлювали: важливо, щоб такий центр був на трасі Київ — Чоп, тоді сюди зможуть звернутися не лише місцеві, а й ті, хто проїздить мимо: рух у нас, самі бачите, інтенсивний. Звели його з нуля, інвестувавши немалі кошти. Суттєво підтримав нас обласний підрозділ ДСНС, передавши за символічну одну гривню ЗіЛ, який вірою і правдою служить тепер уже об’єднаній громаді й сьогодні. Ще одне, вже більш сучасне, німецьке пожежне авто подарувала небайдужа польська родина», — розповідає голова громади Тетяна Гончарук.

Починали з 11 добровольців, нині ж у складі добровільної пожежної команди 24 земляки, з яких троє жінок. Кістяк команди — четверо людей, які працюють на платній основі. Серед них Іван Миронець (на фото автора) та його брат Петро. Двоє Іванових синів, 19-річний Василь і 17-річний Андрій, залюбки допомагають. До речі, Андрій уже твердо вирішив стати рятувальником. Питаю в Івана, чи часто доводиться сідати за кермо пожежних авто. «Навесні наші люди активно спалюють усе, що залишилося після зими, то тільки встигай гасити! Їм здається, що згорить маленька купка сміття, і все. Насправді ж червоний півень не дрімає — миттєво шириться територією! А достукатися до сумління кожного ще, на жаль, не виходить», — зізнається чоловік.

Коли 14 березня 2022 року ворожа ракета влучила в Рівненську телевежу, що знаходиться на території громади, першими, як і годиться, на допомогу прибули саме місцеві пожежні. Ті, що працюють під егідою святого Франциска, — саме він вважається покровителем добровольців у сусідній Польщі. Між іншим, добровільний пожежний рух там успішно розвивається вже понад сто років. Своєрідний культ пожежника-добровольця виник іще тоді, коли частина Польщі входила до складу Галичини. Сільська молодь мала традицію тримати себе в добрій фізичній формі, щоб прислужитися громаді, тож слово «вогнеборці» звучало і гордо, й престижно. Змінювалися кордони держав, проте незмінним (особливо в сільській місцевості) залишався культ хлопця у пожежному мундирі, який оберігає земляків. До речі, й після розпаду так званого соцтабору, коли у Польщі занепали сільські будинки культури (знайома картина, чи не так?), своєрідними центрами дозвілля стали… непідвладні жодному ідеологічному впливу пожежні осередки.

Друга складова центру безпеки в Білій Криниці — поліцейська станція. Тут працюють два поліцейських офіцери громади. В кожного є авто: одне придбали коштом громади, інше передало МВС.

Є тут і медична служба — дві медсестри готові прийти на допомогу цілодобово. А ще облаштували творчий безпековий простір для дітей: на яскравих макетах їх навчають азів безпеки. Він з’явився завдяки перемозі в обласному конкурсі громад кілька років тому. Тоді з обласного бюджету отримали 200 тисяч гривень, стільки ж додали власних коштів. А від програми USAID «Говерла» вже у час великої війни одержали генератори, вогнегасники, мотопомпи тощо.

Скількох співвітчизників із різних куточків держави тут обігріли й нагодували у перші місяці російського вторгнення, вже й не порахувати! Місцеві жінки, які безперебійно пекли хліб та пироги, підвозили їх сюди. А люди передавали одне одному, де можна знайти такий важливий для подорожнього прихисток, адже переважна більшість навіть не знала, куди прямують… Саме в цій громаді його дістали близько тисячі людей. Дві сотні з них мешкають тут і сьогодні: хтось працює в Рівному, хтось уже навіть започаткував власний бізнес.

«Скажу так: тоді, в 2017-му, я не зовсім розуміла доцільність створення центру безпеки. Тепер, коли він щодня проходить випробування війною, коли читаю відгуки, які залишають у нас співвітчизники з усієї країни, розумію: ми зробили велику справу», — каже Тетяна Гончарук.

Приклад білокриничан швидко поширився на Рівненщині — подібні центри вже є у переважній більшості територіальних громад. Люди ж бо розуміють: безпека — то нині наше все. І тепер культивують її, як мовиться, з молоком матері.