• Точка зору

Не можна перекладати війну на плечі бідних і добровольців

Сергій МАРЧЕНКО,

бізнесмен, громадський діяч.

Сила нації у єдності. Ми не можемо собі дозволити просто перекласти війну на бідних і на добровольців, бо вони й так несуть її тягар багато ро- ків. І ці люди не двожильні, будь-яке терпіння рано чи пізно закінчується

ЕКОНОМІЧНЕ бронювання, ініційоване урядом, — непоганий тактичний хід для наповнення держскарбниці. Але у перспективі це шлях до поразки і розколу суспільства.

Мої успішні й заможні знайомі переважно підтримують економічне бронювання. Апелюють до економіки, податків, бюджету. Дуже дивно, що розумні й досвідчені люди роблять дитячу помилку в розумінні війни. Очевидно, що війна — явище не економічне і економіка не відіграє у нашій війні ключової ролі. Якби це було так, України вже давно не стало б.

Минулого року ВВП росії становив 1997 млрд доларів, а України — 177 млрд. Перевага росії в 11 разів просто не давала нам жодного шансу. Однак ми третій рік б’ємось у повномасштабній війні й досі живі. Значить, перемагає не економіка. А що? Війна — явище не економічне, а соціальне. Саме соціум, український народ, зміг зупинити ворога, який економічно переважав десятикратно.

Економіка дуже важлива і дуже потрібна складова для гарантування нашої життєдіяльності. Але зводити все до неї — груба помилка. Слава Богу, що маємо союзників, які надають зброю і фінансову допомогу, чого наша економіка не могла забезпечити навіть за найбільш сприятливих умов.

А от чого не можуть надати союзники — це здатності нашого суспільства продовжувати війну. Зараз воно все ще готове битися, проте ця готовність сильно похитнулася за період від перших місяців вторгнення.

Люди втомлюються, втрачають близьких, роботу, дім. Зазнають апатії і ПТСР (посттравматичний стресовий розлад. — Ред.). Втома від війни є на фронті й у тилу. Щоб вистояти як нації, критично важливо, аби більшість людей продовжувала спротив.

Закон про економічне бронювання підриває єдність суспільства і розділяє його по лінії багаті — бідні. Можна багато говорити про економічну вигоду від того, що айтівець працює за комп’ютером і дає країні гроші, а не ризикує життям на фронті... Проте в «сухому залишку» маємо таке: якщо в тебе є гроші, ти можеш не воювати, а нема грошей — маєш іти на фронт.

Я переконаний, що існує приблизно тисяча способів наповнити бюджет, не торгуючи бронями від мобілізації. Це акцизи на спиртне і цигарки, податки на предмети розкоші, податки на землю і нерухомість, які в нас, мабуть, найнижчі у світі — варіантів додаткового оподаткування просто купа. Он хоча б прокурорів обкласти податком на дорогі годинники, і можна буде тільки за ці гроші F-16 купити.

Так само я переконаний, що сила нації у єдності. Ми не можемо собі дозволити просто перекласти війну на бідних і на добровольців, бо вони й так несуть її тягар багато років. І ці люди не двожильні, будь-яке терпіння рано чи пізно закінчується.

Закон про економічне бронювання — це подразник, який може спрацювати в будь-який момент і призвести до катастрофічних наслідків. Неважко уявити, як якийсь мажорчик, що купить собі броню, нап’ється десь у клубі, сяде за кермо і зіб’є дитину військового… Краще навіть не думати, що зрештою може бути.

Тягар війни мають нести всі, незалежно від майнового стану.