Минувшина, покрита забуттям

Віталій НАЗАРЕНКО.

Чернігівська область.

Фото ілюстративне.

Історію про скарб Кононевичів добре знають чи принаймні чули люди, які жили в 1970-х. Саме тоді у Хорошому Озері, що в Ніжинському районі на Чернігівщині, сім’я знайшла на своєму подвір’ї, де колись мешкали нібито пани, глечик із монетами.

_{Скарб не дочекався господаря}

ЦЮ ІСТОРІЮ повідала своїм рідним нині спочила в Бозі Марія Халько, яка походила зі знатного роду козака Федора Годила. До речі, краєзнавці кажуть, що більшість земель від Прохорів до Бурківки належала саме Годилам. Утім, зараз мова піде про інше. Про родину Кононевичів із Хорошого Озера інформації обмаль: відомо лише, що то були заможні селяни, які наполегливо працювали та мали багацько землі. Під час колективізації та розкуркулення цих людей виселили, все їхнє майно забрали, а хата стала власністю сільради.

Зрозуміло, що репресовані могли взяти з собою небагато пожитків, і, безумовно, кожного як слід «трусили». Тож глава сім’ї вирішив прикопати відкладене про чорний день у надії колись повернутись у село. І треба зауважити, що скарб таки дочекався б свого господаря, якби не випадок. На той час у хаті Кононевичів мешкала сім’я Батраків. На скарб вони наштовхнулись випадково, коли копали яму. Як же здивувався чоловік, копаючи яму, коли натрапив на чималий глечик із монетами! У селі знали, що Батрак відніс його в сільраду. Подальша доля монет, на жаль, не відома.

Переповідали ще дещо: трохи згодом у село навідався один із синів Кононевича, подолавши довгий шлях чи то з Донбасу, чи з самого Сибіру до Хорошого Озера. Можна припустити, що його батько таки розповів про сховок, однак грошей на місці вже не було... Як склалися долі нащадків репресованих, чим вони заробляли на життя, ніхто не знає. Але серед старших людей іще довго ходили різні приказки, здебільшого пов’язані з важкою фізичною працею і цією родиною, на кшталт: «Батрачиш, як Кононевич».

_{Репресований рід}

ПРО «ПАНІВ» Кононевичів дещо таки вдалося накопати в архівах. Як виявилось, були вони не зовсім і панами, а, швидше за все, заможними господарями. У 30-х роках минулого століття совіти репресували двох братів — Григорія Федоровича, 1897 р. н., та Антона Федоровича, 1891 р. н. В обласному архіві зберігаються справи цих селян, які значаться в документах як одноосібники. Про склад сімей (імена, роки народження членів тощо) обох репресованих даних немає. Молодшого з братів Кононевичів, Григорія, заарештували 19.02.1930 року. Старшого, 39-літнього Антона, — 25.10.1930 р. Обом інкримінували антирадянську пропаганду та агітацію, дали по три роки таборів, конфіскували майно. В село вони більше не повернулись, їхня подальша доля не відома. Антона Кононевича реабілітували 13.07.1989 р., Григорія — 20.08.1991 р.

Один із вихідців із Хорошого Озера Микола Власенко розповів, що свого часу товаришував із нащадками «панів». «Мені випала нагода в дитинстві дружити з Сергієм, молодшим онуком Кононевичів. Він зі старшим братом постійно проводив літні канікули в селі у своєї родички бабусі Марфи, — повідав чоловік. — Усі знали, що вони із заможного роду й були вислані, а приїжджали десь із Сибіру. Потім, значно пізніше, мені казали знайомі, що лікарню і якесь із приміщень старої школи збудував меценат Кононевич. Звичайно, за радянських часів про це було небезпечно говорити, а тепер, на жаль, немає вже тих, хто б міг розповісти».

Політолог Володимир Горбач своє дитинство провів у Хорошому Озері. Його батько був директором місцевої школи. Пан Володимир теж трохи знає про цю родину. «Мій батько бачився із сином Кононевича. Він приїжджав у село (і заходив до нас у гості) десь із Сибіру. Був освічений та інтелігентний. А про скарб я нічого не чув. Потім бачив прізвище Кононевичів у козацьких реєстрах», — пригадав він.

_{Усенародна трагедія}

ХТОЗНА, що було кращим — залишитись у селі ні з чим чи виїхати до Сибіру теж ні з чим, але принаймні уникнути голоду. Буквально на другий рік після виселення Кононевичів у Хорошому Озері виморили цілі роди Рожків, Ярошенків, Хоменків, Фелоненків, Сугоняків, Хальків, Бизюків, Суховіїв, Фесенків, Толочків, Тарасенків, Савченків та багатьох інших... У Національній книзі пам’яті кількість зареєстрованих убитих комуністами мешканців села перевищує 100 осіб. Це тільки ті, про яких написали «Померли від голоду». Удвічі більше смертей «від старості», «слабості» або ж і взагалі без зазначення причин — понад 312. У сусідніх Прохорах, про які згадувалося вище, померла 51 особа.

Серед убитих голодом були і предки автора статті. Петро Мусійович Бизюк — мій прадід по материнській лінії, батько баби Маври… Народився 1867 року, помер 21 листопада 1932-го. В мартирологу записали «Помер від старості»… У 65! Опанас Іванович Халько народився 1848 року, помер 12 червня 1933-го. Його дружина Наталія [...], 1846 р. н., померла наступного дня — 13 червня 1933-го. Причину смерті більшовицькі статисти не зазначили. Так робили, щоб приховати масштаби всенародної трагедії, відомої світові, як Голодомор 1932-1933 років. Рідному брату Опанаса Кирилу Хальку з родиною вдалося вижити в той страшний час. Через десятиліття на світ з’явився я — його правнук.

Ось так більшовики знищили цілі роди голодоморами та війнами, а справжніх господарів зігнали з власної землі. Залишилась тільки коротка пам’ять серед людей, яких стає дедалі менше… Водночас 100-літня хата пана Кононевича витримала всі удари історії. Нині там живе молоде подружжя, таке ж працелюбне, як і перші господарі помешкання, а справжнім скарбом цієї родини є діти.