• Неоголошена війна

Від «Курська» до Курська

Михайло ВЕДМІДЬ.

УКРАЇНСЬКА військова спецоперація в курській області продовжує залишатись у центрі уваги вітчизняних ЗМІ, політиків, політологів, чиновників, експертів та інших представників громадянського суспільства. Про зухвалий і, головне, неочікуваний для ворога контрнаступ ЗСУ говорили майже всі. І це зрозуміло. При цьому думки багатьох коментаторів як збігалися, так і різнилися радикально. Наведемо всього кілька з найважливіших та найцікавіших оцінок і суджень стосовно українського наступу на «Північному фронті», про який ще донедавна й гадки не було.

Очільник кремля владімір путін у понеділок, 12 серпня, на засіданні з питань ситуації у курській області: «…Тепер зрозуміло, чому київський режим відмовлявся від наших пропозицій повернутися до мирного плану врегулювання, так само, як і від пропозицій зацікавлених і нейтральних посередників. Судячи з усього, противник із допомогою своїх західних господарів, а він виконує їхню волю, адже руками українців з нами воює Захід, так ось — противник прагне до поліпшення своїх переговорних позицій у майбутньому. Але про які переговори взагалі може йтися з людьми, які без розбору завдають ударів по мирному населенню, по цивільній інфраструктурі або намагаються створити загрози для об’єктів ядерної енергетики? (Неначе сам про себе та своє військо мовить. — Ред.). Про що з ними взагалі можна говорити?

…Такі акції, без сумніву, переслідують головну військову мету, а саме — зупинити наступ наших військ із повного звільнення територій Луганської, Донецької народних республік, територій новоросії. І що? Що відбувається на лінії бойового зіткнення? Які результати? Темпи наступальних операцій російських збройних сил, добровольців, ветеранів не тільки не знизилися, а, навпаки, збільшилися в півтора разу. По всій лінії бойового зіткнення наші війська просуваються вперед.

…Ще одна з очевидних цілей противника — це посіяти ворожнечу, розбрат у нашому суспільстві, залякати людей, зруйнувати єдність і згуртованість російського суспільства. Тобто завдати удару по внутрішньополітичній ситуації. Але й тут відповідь з боку громадян росії вже є — це одностайна підтримка всіх, хто потрапив у біду».

На відміну від путіна президент США Джо Байден був лаконічним: «Я регулярно спілкувався зі своєю командою, можливо, кожні чотири-п’ять годин протягом останніх шести-восьми днів, і це створює справжню дилему для путіна». А от яку саме дилему — не пояснив. Тільки додав, що поки триває воєнна операція, він та його адміністрація перебувають у прямому постійному контакті з українцями.

Речниця Білого дому Карін Жан-П’єр теж лаконічно уточнила: «Ми не маємо до цього жодного стосунку. Ми продовжимо розмови з українцями про їхній підхід, але це дійсно їхня справа».

Натомість координатор зі стратегічних комунікацій Ради нацбезпеки Білого дому Джон Кірбі себе не стримував: «Єдині, хто перебуває у стані війни в Україні, — це самі росіяни. Це вони здійснюють вторгнення в Україну, а Україна — захищається від агресії. Це війна росії проти України… Це війна путіна проти України. І якщо йому щось не подобається, якщо його щось не задовольняє, є дуже просте рішення — хай він забирається під три чорти з України та припиняє війну».

А от білоруський лідер Олександр Лукашенко скористався ситуацією, щоб укотре показати себе миротворцем: «Давайте сядемо за стіл переговорів і закінчимо цю драчку. Вона ні українському народу, ні росіянам, ні білорусам не потрібна. Вона потрібна їм. Я не можу навести ці факти, вони абсолютно закриті, де вони відкрито говорять — високопоставлені люди. Дослівно: «Нехай б’ють одне одного: українці, росіяни, — нехай у цьому казані всі подохнуть». Це високопосадовці про це говорять. Американського походження… Це що, нормально? Вони хочуть, щоб ми одне одного знищили». Сказано це було у пристрасній, притаманній Лукашенкові манері.

Не менш пристрасно і завзято висловився колишній прем’єр-міністр Великої Британії Борис Джонсон: «путін не міг уявити, що українські танки увійдуть на територію росії і захоплять більше території за тиждень, ніж росіяни за рік… Ми хронічно недооцінювали їхню чисту лють до російського загарбника — глибоку жагу в українських серцях вигнати війська путіна з кожного клаптика української землі. Тож, заради Бога, можна нам нарешті припинити молоти язиками, відкинути безглузду путінофобію і дати українцям інструменти, яких вони справді потребують, щоб довести справу до кінця».

Радник глави Офісу президента Михайло Подоляк: «Глобальний сенс цієї операції — показати неспроможність росії з військової точки зору, з точки зору готовності швидко реагувати на кризові ситуації, з точки зору контролю над внутрішнім простором».

Тим часом наприкінці минулого тижня у виданні The Washington Post з’явилася публікація, в якій стверджувалося, що цього місяця Україна і росія мали відправити делегації у Доху, столицю Катару, для переговорів про укладення історичної угоди, яка припинила б удари по об’єктах енергетики з обох сторін. За свідченнями дипломатів, знайомих із перебігом подій, непрямі переговори, в яких катарці виступали в ролі посередників і зустрічалися окремо з українською і з російською делегаціями, були зірвані через несподіване вторгнення України в курську область, відзначають журналісти.

До речі, про таку можливу угоду і запланований саміт раніше ніде не повідомлялось. «У нас є лише один шанс пережити цю зиму, і то, якщо росіяни не почнуть нових атак на енергосистему», — цитує видання українського чиновника, який був поінформований про переговори.

У відповідь на запит The Washington Post Офіс президента України повідомив, що саміт у Катарі перенесли «через ситуацію на Близькому Сході», але він відбудеться у форматі відеоконференції 22 серпня, після чого Київ проконсультується зі своїми партнерами щодо імплементації обговореного.

Водночас кремль на запити журналістів не відповів. Білий дім також відмовився від коментарів.

Президент України Володимир Зеленський пояснив, що операція в курській області має суто безпековий характер. Він нагадав, що історія правління путіна в росії почалася з катастрофи атомного підводного човна «Курськ», і символічно, що фіналом для нього через 24 роки теж може стати курськ. І підсумував: «росія принесла війну іншим, тепер це повертається додому. Україна завжди хотіла лише миру, і ми обов’язково мир забезпечимо». На що і сподіваємося.