Лобода і кульбаба: є й користь

ЦЯ рослина складає гарну компанію кукурудзі, огіркам, гарбузам, кавунам і диням. Вона надає додаткової сили майорцям, чорнобривцям, півоніям і браткам.

Молоді пагони лободи можна готувати, як спаржу, тобто трішки приварити і підсмажити з маслом. Варять із ними навесні борщ. Лобода багата на вітаміни А і С, є неабияким джерелом заліза, калію і особливо кальцію.

Тільки не слід розуміти сказані вище слова як заклик «Хай живе лобода!». Цей бур’ян гарний лише у помірних кількостях. І, звичайно, не треба дозволяти йому засіватися: одна рослина дає близько ста тисяч насінин!

Що стосується кульбаби, то вона своїм потужним стрижневим коренем розбиває ґрунт, добуває поживні речовини, зокрема кальцій, із недоступних іншим рослинам шарів землі. Це чемпіон серед трав’янистих рослин за вмістом заліза.

Кульбабі можна трохи потурати. Розводити спеціально було б дурницею, та ви за нею і не вженетесь — сама розлітається ген-ген, але й геть-чисто виводити не варто. Її доцільно не викорчовувати на доріжках та узбіччях, а підрізати — до того, як з’явиться пухнаста кулька. Ці обрізки — цінна додача в компостну купу або в бочку з водою на зброджування. Добре поїдають кульбабу кури та свині. І просто нема іншого такого ж раннього джерела нектару, необхідного комахам-хижакам і комахам-запильникам. Підрізаючи кульбабу, треба пам’ятати, що вона відростає з будь-якого шматочка кореня. Ну й нехай. Підрізали — відросла, знову підрізали... такими темпами компостна купа приросте за літо ого-го!

З коріння кульбаби виходить непоганий замінник кави. Молоде листя із приємною гіркуватістю добре смакує у весняних салатах. Кульбаба приваблює хробаків-дощовиків: відмерлі корінці допомагають хробакам добутися до неприступних без коріння глибин.

Нарешті, кульбаба виділяє етилен, що сприяє більш ранньому достиганню плодів у рослин, які зростають поряд. Допомагає кульбаба й ростові люцерни.