• Люди, обставини, війна

Робиш своє — значить, на совість

Роман КИРЕЙ.

Черкаська область.

Переселенка з Донеччини Оксана Штепенко досить швидко звикла до Звенигородки, куди кілька років тому довелося переїхати. Хоча звичка — поняття дуже відносне. Рідний Лиман нерідко бачить уві сні, а пейзажі мальовничої Черкащини мимоволі порівнює зі звичними на Донеччині, щоразу знаходячи між ними щось схоже, до чого з дитинства прикипіла душею.

КОЛИ війна вибухами російських «Ураганів», пожежами та іншими руйнівними наслідками безчинств «визволителів» увірвалася в мирне життя жителів Лиману, годі було розмірковувати, залишатися чи ні в рідному містечку, де було налагоджене життя, улюблена робота. За першої можливості виїхали всією сім’єю, намагаючись знайти спокійний прихисток подалі від вибухів та смертей. Уже не так болить душа за їхнім розтрощеним снарядами будинком та магазином. З жалем і гіркотою згадує зруйноване місто, яке саме перед війною почало розбудовуватися, причепурилося. Споруди, однак, можна відновити, а хто поверне людські життя та зцілить зламані долі?

Звенигородка, куди привів довгий шлях вимушеної евакуації, зустріла їх привітно. Володимир, чоловік Оксани, згадавши давнє запрошення на гостини, зустрівся зі своїм давнім товаришем, який і допоміг попервах із житлом. Потім за сприяння міської ради орендували будинок. Спершу придивлялися до нових умов, пробували навіть, зважаючи на попит, опанувати нові професії. Проте вабив бізнес, у якому вже набули досвіду на Донеччині: сфера обслуговування та торгівлі. Чому б не повернутися до справи, якій віддали не один десяток років? Тим паче, що й син та чоловік зовсім не проти. Так і з’явилася в районному центрі чайна лавка.

Звичайно, створювати щось на новому місці без колишніх ділових зв’язків аж ніяк не просто. Проте спрацювали чіткий розрахунок, набуте вміння працювати із суміжниками, палке бажання утвердитися в обраному ділі. Придбали необхідне обладнання, швидко знайшли постачальників продукції, попрацювали над інтер’єром, оформленням крамниці. І справа пішла. Популярність крамниці зростає і від того, що тут уміють догодити відвідувачеві, дохідливо роз’яснити корисність тих чи інших продуктів, пригостять смачним ароматним напоєм.

Як розповів місцевий підприємець із Багачівки, він, буваючи за необхідністю в районному центрі, неодмінно відвідує цю крамницю. Імпонують багатий вибір чаїв, кави, уважне обслуговування. Враховуючи всі проблеми виживання малого бізнесу в складних умовах воєнного часу, вважає цінним досвід колег, які зуміли швидко налагодити роботу, здобути неабияку популярність. До того ж підприємство розвивається, опановуючи нові види послуг.

З ПОЧАТКОМ повномасштабної війни Звенигородська громада стала тим місцем, де тисячі українців, рятуючись від загарбників, знайшли тимчасове або постійне пристановище, втративши житло і роботу на окупованих та прифронтових територіях. Їх щиросердо приймають у кожному селі та місті. Окрім розв’язання проблем із житлом, соціальної та медичної допомоги переселенцям, місцева влада разом із центральними владними структурами намагається підсобити приїжджим з роботою.

Популярність здобув і конкурс бізнес-ідей «Роби своє», організований однією з вітчизняних аграрних компаній. Саме завдяки цьому проєкту згадана вище переселенка Оксана Штепенко нещодавно одержала грант і розвиває власну чайну крамничку та випікає хліб за оригінальними рецептурами. Його невеликими партіями виготовляють за традиційними рецептами, до складу входять натуральні харчові добавки, різні зерняткові та фруктові компоненти. За рахунок цього смак та аромат випічки поліпшується.

Подібні проєкти стали неоціненною підтримкою для людей, які з усіх сил намагаються відродити свій бізнес, що постраждав через війну, або запустити власну справу в кризових умовах. А розвиток малого бізнесу в Україні — це розвиток громад і тих людей, які готові утверджуватись і розвиватись.