Дослівно

Валерій Пекар,

економіст, викладач Києво-Могилянської бізнес-школи.

Немає ніякого великого перезавантаження уряду. Немає жодної нової людини, яка перед тим не працювала б або в ньому, або в Офісі президента, або в інших сегментах керівної команди. Логіка всіх звільнень і призначень вкладається у три пункти:

а) міністр на посаді дуже давно, і він (з точки зору Президента) втомився й потребує заміни;

б) міністра нема, міністерство працює під керівництвом в.о., що потребує нарешті призначення міністра;

в) реорганізація передбачає звільнення зі старої посади і призначення на нову.

Чому не поміняли Прем’єр-міністра? Бо тоді увесь уряд піде у відставку, і треба буде голосувати в Раді за нових прем’єра та міністрів. Своїх голосів не вистачить, доведеться просити в інших партій, а останні захочуть за це портфелі в уряді. Тобто, прощавай однопартійне правління. Тож Прем’єр-міністр у нас тепер безсмертний.

Але проблема не в уряді, серед міністрів є сильні фахівці. А в тому, що він не є центром ухвалення рішень, як має бути за Конституцією. Якщо міністр є лише підпорядкованим проєктним менеджером, а не ключовим персонажем, відповідальним перед парламентом і народом за діяльність його відомства, то взагалі не важливо, як його/її звуть. Повернути народу України оплачений кров’ю демократичний конституційний лад (з урахуванням обмежень воєнного стану) — ось що конче необхідно сьогодні.