• Неоголошена війна

Важливо, щоб не розікрали

Михайло ВЕДМІДЬ.

ДНЯМИ у ситуації на Курщині з’явилися нові подробиці. Причому йдеться не тільки про наступи-контрнаступи та окремі зіткнення з обох ворогуючих сторін, а й про речі, які передували початку українського вторгнення на територію країни-агресорки.

Нагадаємо: бої у Курській області рф розпочалися зранку 6 серпня 2024 року, коли Збройні сили України перетнули російсько-український кордон неподалік міста Суджа. Наше військо почало просування у глиб території противника і вже за кілька днів контролювало кількасот квадратних кілометрів ворожої землі.

Тоді чимало військових експертів та інших коментаторів пояснювали такий успіх українських підрозділів тим, що блискучий наступ виявився абсолютно неочікуваним для росіян. Мовляв, саме цей фактор зіграв свою позитивну роль. Наголошувалося також, що план зухвалої операції був відомий в Україні лише кільком людям і його вдалося зберегти у таємниці як від російських шпигунів, так і від західних партнерів, із якими він нібито не обговорювався.

Утім, такі висновки і пояснення, ймовірно, виявилися неправильними. Як з’ясувалося, російська влада знала про ймовірний український наступ у Курську область упродовж місяців, але не вжила адекватних заходів для усунення такої загрози. Про це заявили аналітики Інституту вивчення війни (ISW). Своєю чергою видання The Guardian, посилаючись на російські урядові та військові документи, захоплені українськими силами в Курській області, повідомило 20 вересня, що війська зс рф, що дислокувалися на Курщині, неодноразово попереджали своє командування про можливість наступу ЗСУ на їхніх ділянках кордону починаючи з кінця 2023 року.

Документи, з якими ознайомилося видання, свідчать, що місцеве військове командування неодноразово віддавало накази про проведення додаткових навчань для російських військовослужбовців, які проходять службу в Курській області, про будівництво додаткових укріплень, підготовку окопів-принад і військової техніки в рамках підготовки до майбутньої української операції. В одному з документів зазначалося, що російські військові частини, які розміщувалися вздовж кордону, станом на червень 2024 року були укомплектовані в середньому тільки на 60-70 відсотків від їхньої передбачуваної кінцевої чисельності і переважно — погано підготовленими резервістами.

У звіті фахівці Інституту вказують, що ці документи підтверджують нещодавню оцінку ISW: українські сили досягли оперативної несподіванки під час вторгнення в Курську область, незважаючи на те, що російська влада повідомляла про ймовірність вторгнення.

«Українська операція в Курській області демонструє, що несподіванка все ще можлива навіть на частково прозорому полі бою, де супротивник може спостерігати концентрацію сил, але не може достовірно розпізнати оперативні наміри і можливості противника», — підсумували аналітики.

Тож як оцінювати Курську військову операцію (або авантюру, як дехто її називає)? Одні палко вітають, інші застерігають і нагадують про жертви і втрати за неочевидної військово-політичної вигоди для України. Втім, лише час покаже, хто мав рацію. Проте у кожної події, зокрема й у військових операціях, є і позитивні, й негативні моменти. В цьому разі до першого можна зарахувати підняття духу, морально-психологічного стану як українських воїнів — учасників бойових дій на Курщині, так і значної частини суспільства, яке, визнаємо це, вже спрагло чекало позитивних змін на фронті. А тут суперновина: наші б’ють ворога на його ж території!

Новина і справді гарна, з тих, що надихають і додають сил. Одразу ж оживають надії на успішне завершення війни й українську перемогу. Мовляв, захопимо всю Курщину і далі — на москву: «Ворога буде розбито, перемога буде за нами!». І все було б добре, якби на такий тріумф вистачило сил і засобів. На жаль, на сьогодні Україні їх бракує з різних причин.

Тож закономірно постає запитання: а що далі? Цікаво, що саме про це колишній Головнокомандувач ЗСУ, а нині посол України у Великій Британії Валерій Залужний запитав у Президента України і Верховного головнокомандувача Володимира Зеленського, коли останній уперше заговорив про наступ у Курській області на початку цього року і наполягав на його проведенні. Про це повідомило видання Politico, посилаючись на власні джерела.

Серед тих, хто виступав проти наступу, був Еміль Ішкулов, командир 80-ї десантно-штурмової бригади ЗСУ. Його було звільнено у липні цього року на тлі протестів високопоставлених офіцерів, які закликали залишити командира на посаді, зазначає Politico. Два високопоставлені українські військові чиновники зазначили, що Ішкулов заперечував проти Курської операції, побоюючись, що його бригада може виявитися занадто вразливою на території росії і що кількість жертв різко зросте.

Заперечення Залужного проти вторгнення полягало в тому, що, за словами цих чиновників, не вимальовувалося чіткого другого кроку після успішного прориву кордону елітними українськими підрозділами, сформованими з чотирьох бригад. Залужний запитав: «Коли ви отримаєте плацдарм, що далі?». «Він так і не отримав чіткої відповіді від Зеленського. Він відчував, що це була гра», — сказав один із чиновників. Загалом же ставлення військових ЗСУ до Курської операції, судячи з публікацій у західних медіа (зокрема CNN, The Telegraph), неоднозначне. Зрозуміло одне: висновки стосовно перенесення бойових дій на територію країни-агресорки робити ще зарано.

Серед хороших новин минулого тижня відзначимо візит до України президентки Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн. Серед іншого, вона оголосила про надання Україні кредиту на 35 млрд євро вже до кінця поточного року. Приємним бонусом для нашої країни є те, що цей кредит за рішенням країн «Великої сімки» погашатиметься за рахунок доходів від заморожених активів росії.

Що ж, за все треба платити або розплачуватися. До речі, Володимир Зеленський на спільній пресконференції з високою гостею повідомив, куди і на що підуть ці гроші: «35 мільярдів будуть витрачені передусім на енергетику, на бомбосховища для дітей у садочках, школах, університетах і на зброю вітчизняного виробництва — дрони, ракети».

Він відзначив, що частину цих коштів витратять також на імпортну зброю та ППО. Тут головне, аби не розікрали, як це, на жаль, бувало не раз.