Дослівно

Олексій Кущ,

економіст.

Україна і Польща мають складну історію відносин: війни, союзництво, взаємні образи і примирення. Війна показала, що Польща — наша союзниця, яка, втім, завжди має на меті свої інтереси.

Ще до війни я говорив, що успішна Україна — це страшний сон для Польщі. Адже ми прямі регіональні конкуренти: за трудові ресурси, за інвестиції, за європейські дотації, навіть за ринки збуту товарів. Конкуренти за логістичні потоки, право створити центрально-європейський газовий хаб.

Польський націоналізм — це постімперська ідеологія, міф про першу та другу Речі Посполиті «від моря до моря». Це, зокрема, Стефан Чарнецький, який у 17-му столітті говорив «і на розплід не залишайте русина», та Юзеф Пілсудський з його «пацифікацією» Галичини і знищенням ЗУНР. Тим часом український націоналізм антиімперський та моноетнічний у своїй суті: Бандера, ОУН та УПА.

Така геополітична конкуренція не скасовує ситуативної взаємодії двох країн. Утім, навіть під час війни Польща може блокувати кордон і не пускати українське зерно, порушувати тему Волинської різанини, хоча це зараз явно не на часі. Проте Польща відчуває, що Україна багато в чому залежить від її позиції у структурах ЄС і хоче просто нас «дотиснути». Загалом сильна та конкурентна Україна нікому не потрібна — ні Туреччині, ні Польщі. Вона потрібна лише українцям.

Нещодавно міністр оборони Польщі Владислав Косіняк-Камиш заявив, що без вирішення історичної суперечки навколо Волинської трагедії вступу України до Євросоюзу не буде. Трохи згодом міністр закордонних справ Польщі Радослав Сікорський запропонував віддати Крим під мандат ООН для проведення референдуму. Після хвилі гострої критики він заявив, що його слова неправильно розтлумачили.