У Києві густо, у Володимирівці пусто Василь ПІДДУБНЯК. Поки людство хворіє, на сухарях провізори не сидітимуть. Виняток — хіба що ті, кого посадять силоміць. Нові аптеки у нас з’являються швидше, ніж гриби після дощу. Тут і в ліс не ходи! СТАНОМ на початок 2024 року в Україні працює близько 18 000 аптек, або 85% від довоєнної кількості. За наявного в нас населення, яке, за даними Київської школи економіки (KSE), 2023 року становило близько 31,2 млн осіб, це означає одну аптеку на 1777 чоловік. Для порівняння: у Польщі одна аптека обслуговує 2951 людину, в Німеччині — 4691 (видання «Форбс» від 24.01.24 р.). Представники вітчизняної аптечної галузі задоволені: подекуди по три аптеки біля кількох будинків. Але ж, відомо, місто не село і навіть не селище. Хоч би три аптеки — та на увесь сільський район! Поки що не виходить. Та й Міністерство охорони здоров’я України не приховує: «Наразі лише в 11% сіл України працюють аптечні пункти. Загалом мова про 5700 аптек, які працюють у селах та селищах. Натомість залишається понад 20 000 сіл та селищ, які досі не мають аптечних пунктів. Такі умови суттєво ускладнюють доступ населення до лікарських засобів». У числі тих двадцяти тисяч «залишенців» — і козацьке село Володимирівка в Красноградському районі Харківщини. Його житель, давній читач нашої газети Володимир Орловський, повідомив листом про те, що у їхньому селі здоров’ям селян опікується амбулаторія загальної практики сімейної медицини. Людям у білих халатах ніколи вгору глянути! Не встигли оглянути пацієнта з Володимирівки, як на порозі хворий із Садового, а за ним — з Яблуневого, Новоолександрівки, Варварівки, Лукашівки, Копанки… До сільської амбулаторії у читача «Сільських вістей» претензій нема. А от до керівних дядьків на ниві організації охорони здоров’я українців є запитання від імені мешканців не одного, а, як вище повідомляється, двадцяти тисяч (!) українських сіл і селищ: «Чого ж воно так: хотіли як краще, а вийшло як завжди?» «В амбулаторії раніше були ліки, і їх одержували в аптеці райцентру Красноград, — сповіщає Володимир Орловський. — Оглянувши хворого, сімейний лікар призначав лікування, препарати для якого можна було купити на місці, а не їхати по них у Красноград. Неблизький світ — два десятки кілометрів! До райцентру автобус завше добирається по розбитій дорозі з великими труднощами. Мало того, поїздка туди і назад — тільки у першій половині дня!» Зрозуміло, що далеко не кожен здоровий селянин, а тим паче хворий відважується на поїздку по такій, з дозволу сказати, «автостраді», не ремонтованій ще з тих часів, коли чумаки їздили нею у Крим по сіль. «Ліки продавали людям завжди, скільки я пам’ятаю, — ще раз нагадує чиновникам від сучасної медицини селянин із Харківщини Володимир Орловський. — А потім усе пішло через пень-колоду під виглядом реформи у галузі охорони здоров’я. Так що ж це за охорона і кого вона охороняє? Реформи, я так розумію, повинні покращувати обслуговування людей, а не навпаки. А з таким обслуговуванням люди більше з ніг валяться, ніж стають на ноги. Щоправда, нагорі когось, видно, совість заїла, і в село двічі на місяць стала приїжджати пересувна аптека. Але поки її діждешся — тричі помреш. Мусиш добиратись у Красноград. Та й у пересувних аптеках ліки, і без того дорогі, ще дорожчі, тому їх мало хто купує». Торік 4 серпня уряд ухвалив чергову історичну постанову. Цією постановою він дозволив (вирізнення автора. — В. П.) суб’єктам господарювання, які мають ліцензії з роздрібної торгівлі лікарськими засобами, створювати мобільні аптечні пункти. Вони зможуть функціонувати виключно у сільській місцевості, де відсутні стаціонарні аптечні пункти, передовсім на прифронтових територіях та у зонах надзвичайних ситуацій. Вони будуть функціонувати як транспортний засіб ліцензіата. Тобто держава не бере на себе витрати за доставку ліків, а перекладає їх на плечі провізорів. А останні — на тих, хто купує медикаменти. Ось така турбота про народ! «Дозволити» — за державою, решта — за… провізорами і хворими. Приїхали! Тим часом добропорядні фармацевти, зокрема голова громадської організації «Всеукраїнське об’єднання «Миколаївська фармацевтична асоціація «ФармРада» Олена Прудникова, мислять по-державному: «На мою думку, дії держави мають бути спрямовані на те, щоб українці мали ширший доступ саме до безкоштовних лікарських засобів, насамперед у сільській чи деокупованій місцевості, на прифронтових територіях. Загалом я вважаю, що для цього має бути розроблена і впроваджена окрема державна програма». …Перша мобільна аптека в Україні розпочала свою роботу в січні нинішнього року саме на Харківщині, звідки на адресу редакції і надійшла конкретна оцінка роботи «провізорів на колесах» від читача «Сільських вістей» Володимира Орловського. Попри звістку про те, що такі пересувні аптечні пункти працюють у восьми регіонах країни — Харківській, Миколаївській, Одеській, Черкаській, Чернігівській, Київській, Тернопільській та Рівненській областях — радіти зарано. На папері — одне, насправді — інше. Контроль за діяльністю мобільних аптек покладений на Державну службу України з лікарських засобів та контролю за наркотиками. І запитання до цієї служби одне: ці мобільні аптеки справді такі мобільні (швидкі і, слід гадати, доступні), як заявлено в урядовій постанові? Чи такі ж мобільні, як пересувні відділення Укрпошти, стараннями яких лист нашого читача Володимира Орловського дійшов до адресата аж через два місяці (!) із дня його відправлення?.. Як той казав, умерти можна! |