• Зі спадщини

«Світите в душу, як дві зорі»

Cофія СОШКО.

Немає українця, який би не співав «Карії очі, чорнії брови». І багато хто думає, що ця пісня народна. Але її автором є Костянтин Думитрашко, син священника, тож і йому випала церковна стезя.

МАЙБУТНІЙ український поет народився 20 травня 1814 року у повітовому містечку Золотоноша на Черкащині. Навчався в місцевій народній школі, потім у духовному училищі, семінарії, духовній академії. Педагогічну роботу розпочав у у Київській духовній академії, де, будучи професором, викладав французьку мову і латинь. В останні роки життя працював бібліотекарем.

Ще навчаючись у школі, Костянтин Думитрашко почав збирати фольклорні перли, а від 1830-х рр. невтомно записував українські народні пісні та думи. Частину з них використав у своєму «Збірнику українських пісень» (1849) Михайло Максимович, зокрема думи «Козак Голота», «Три брати Самарські», «Перемога Корсунська». Костянтин Думитрашко був одним із перших в Україні, хто почав наполягати на вивченні школярами народної поетичної творчості, яка має гарно впливати на формування свідомості юних (наприклад, праця «Казки та морально-виховне їх значення», 1873 р.).

Початок активної літературної діяльності уродженця Черкащини припадає на 1830-ті роки. Саме записами двох народних пісень («Ой у полі криниченька», «Ой їздив чумак сім год по Дону») і віршем «Золотоноша» він дебютував як поет, фольклорист у журналі «Маяк». Костянтин Думитрашко — автор відомої бурлескно-травестійної поеми «Жабомишодраківка» (переробка зі старогрецької «Батрахоміомахії»), писав легенди, балади, перекладав з німецької мови на українську (першим узявся за «Фауста» Гете). Заслуга обдарованого письменника полягає передусім у тому, що він зробив першу в історії української літератури спробу, і спробу загалом вдалу, перекласти давньогрецьку творчість українською мовою, тим самим відкривши шлях до повноцінного відтворення античної поезії наступними поколіннями наших перекладачів.

Усебічно обдарований, Костянтин Думитрашко не цурався й занять музикою та живописом. Він так майстерно зобразив портрет Сагайдачного, що той висів в актовому залі Київської академії.

У своїх творах оспівав природу і людей рідного краю: Золотоношу («Золотоноша», «Ідилія», «І дома і в гостях»), Кропивну (балада «Упир», оповідання «Вовк»), Драбівці та Синьооківку (балада «Змій»). Особливо полюбився землякам перший вірш, написаний у Золотоноші та присвячений їй:

Маленька та хороша

Моя Золотоноша!

Чим Київ краще од неї?

Чи торгом, чи базаром?

Так не дають же даром

І там нічого, а й мої

Золотоніськії купці,

Що треба, все те мають:

Сіль, сало, крицю, кремінці

Ще східно уступають!

Значне місце в творчості Думитрашка належить баладам і легендам з життя простого люду, написаних під упливом народних переказів, почутих на Черкащині.

Непересічний талант свого краянина цінував сам Тарас Шевченко, який назвав його «безперечно обдарованою людиною». Особливо подобався Кобзареві твір «Жабомишодраківка».

Ще одним захопленням золотонісця стала етнографія. Його перу належать чимало народознавчих праць, в яких він фахово описав весільні звичаї українців, їхні святкові колядки та вірші, традиційний перебіг свята Івана-Купала тощо.

Щедре на добротворні справи серце поета перестало битися 7 травня 1886 року. Місце свого вічного спочинку відомий черкащанин знайшов в українській столиці на історичному кладовищі «Щекавиця». Ім’я літературного достойника увічнює назва однієї з вулиць його рідної Золотоноші (вона, до речі, перетинається з вулицею ще одного золотоніського поета — Івана Дробного).

Та насправді нетлінним пам’ятником Костянтинові Думитрашку став витворений ним шедевр «До чорних очей». У сорок років Кость Данилович задумався над вибором нареченої — і в січні 1854 р. написав романс «До карих очей», що майже відразу став пісенною перлиною (музика Дениса Бонковського).

Чорнії брови, карії очі,

Темні, як нічка, ясні як день,

Карії очі — чари дівочі!

Де ви навчились зводить людей.

Чорнії брови, карії очі,

Страшно дивитись на вас під час,

Не будеш спати іноді ночі,

Все будеш думать, очі, про вас.

Вас і немає, а ви мов тута,

Світите в душу, як дві зорі,

Чи в вас улита яка отрута,

Чи, може, й самі ви знахорі.

Чорнії брови — стрічки шовкові!

Все б тільки вами я любувавсь!

Карі очиці — очі тернові!

Все б я дивився тільки на вас.

Карії очі. Ви поробили,

Наворожили щось ви мені.

Та од пристріту, оченьки милі,

Тільки й поможете ви одні.