• Літературна вітальня

Творче сузір’я

В РОДУ Чорногузів поетичне, пісенне начало в генах. Козацькі предки любили слово і пісню, а понад те — свободу й вольності. Олег Чорногуз, знаний майстер сатирично-гумористичного жанру, витворив цілу низку творів (без аналогів в українській літературі), написаних у своєрідній іронічній, часом саркастичній манері. Любив пожартувати «на ходу». В народі й подосі ходять перекази про блискучий чорногузівський гумор.

От, скажімо, на київському Бессарабському ринку якась молодичка, упізнавши письменника, припрошує:

— Олеже Федоровичу, купіть у мене сало, такого сала ви ще не їли!

На що покупець відповів:

— Ой, жіночко, я вже стільки того сала переїв, що мені соромно свиням в очі дивитися.

Українському читачеві до вподоби припали твори письменника, загальний тираж яких сягнув мільйона примірників.

Син Ярослав до свого 60-ліття (народився 20 липня 1963 року у Вінниці) видав тритомник «Вибраних поезій» на тисячу з лишком сторінок, явивши справжній поетичний Клондайк, особливо в призабутому нині жанрі сонета. «Ви зважилися на творчий подвиг, Ярославе!» — відгукнулася славнозвісна Ліна Костенко, а її слово золотого варте.

Оскільки в Україні таланти родять гронами, то як тут не сказати про третю птаху з гнізда Чорногузів — Ярину, доньку Ярослава. Навдивовижу обдарована особистість! Бачимо її в кількох іпостасях — волонтерки, морського медика і піхотинця, розвідниці ЗСУ, учасниці війни з рашизмом. За версією журналу «Фокус», входить до сотні найвпливовіших жінок України. У ній пробився могутній поетичний паросток Чорногузів: цьогоріч Ярина Ярославівна стала лауреатом Національної премії України імені Т. Г. Шевченка за книгу поезій «Оборона присутності».

Ось таке маємо яскраве сузір’я на небосхилі української словесності — Тріада Чорногузів. Батька, сина й онуки.

Володимир БУРБАН,

головний редактор журналу «Українська культура» у 1986-1991 рр.

Катерині Мотрич

Не народився я в селі,

Але, розбурханий весною,

Стою на дідівській землі,

І всі жалі мої — зі мною.

Тут марю в тиші супокою

І бачу все: тумани злі,

І небо з даллю грозовою,

Й дива, розкидані в імлі.

Згасає день

в осіннім листі,

Прозоро істина бринить:

Хай розум сформувався

в місті,

Та з мрій в квітучому

намисті

В мені лише село й блакить

Поета зможе народить!

21.ХІ.7487 р.

(Від Трипілля) 1979.

Не печаль брови ясної

(український романс)

Не печаль брови ясної

Ти, красуне чарівна.

За холодною зимою

Сонцесяйна йде весна.

Не тривож сердечну рану,

Не роз’ятрюй самоти,

Ще веселка за туманом

Буде квіткою цвісти.

Не суши свого личенька —

Гіркне туга, як полин.

І до свого козаченька

Веселенькі думи шли.

Він повернеться ізнову —

Промениться місяць-ріг! —

Бережи з коня підкову —

Твого щастя оберіг!

Не печаль брови ясної

Ти, красуне чарівна.

За холодною зимою

Сонцесяйна йде весна.

Ще свої розгорне крила,

Луг постелить запашний.

І жагучий Бог Ярило

Візьме вас на свій рушник.

13.10.7526 р.

(Від Трипілля) (13.12.2018).

* * *

Забувши про кохану

батьківщину,

За гори полетіла ти й моря,

Залишивши заплакану родину,

Солодкий дим

зі свого димаря.

Так на чужині

трудишся сумлінно,

Встаєш, ледь зійде

вранішня зоря,

...Лише німа сльоза

в очах застигне,

Коли розлука щемом докоря.

Але зате втішають

заробітки,

Ще — клімат

чарівливий тих земель —

Примушують забути,

родом звідки...

Вітчизна вже —

розмита акварель,

Мов тінь незрима

золотої клітки —

Комфорт

і тихий затишок осель.

Вкраїнські діти

Вкраїнські діти,

Ваші смерті

Рвуть душу. Кляті москалі,

Бездушні нелюди, зітерти

Я б вас хотів з лиця землі.

О наше героїчне військо,

Удар по них вогнем жахним,

Щоб змучився упир

кремлівський,

Розверзлось пекло все під ним.

Щоб він волав

нелюдським криком,

І смерті вимолить не міг.

А Сатана в шаленстві дикім

Тортур завдав йому

страшних.

І щоб здихав отак повільно

Днів стільки,

скільки йде війна.

А Україна вільна, сильна

Знов зацвіла, як та весна!!!

11 березня 7529 р.

(Від Трипілля) (2022).

Ярослав ЧОРНОГУЗ.