Разом — зможемо!

Із найкращими побажаннями

Ваші сільськовістяни.

Вельмишановні читачі «Сільських вістей»!

Колектив газети захисту інтересів селян України щиросердно здоровить Вас, Ваші родини, Ваших побратимів і друзів із Новим, 2025-м, роком, зі всіма зимовими святами — світськими і духовними. Роком нових здобутків, надій і сподівань.

Українці бажають одне одному головного у житті кожного і всього народу — довгожданого Миру на нашій рідній самим Всевишнім даній землі, гарної погоди, щедрих урожаїв!

Тяжко-важко дається нам віками і поколіннями виплекана і виплакана Воля, за яку доводиться платити нині такою дорогою ціною.

«Прокурорів у нас вистачить на всіх, не вистачить учителів, бо загинуть в армії, не вистачить техніків, трактористів, інженерів, агрономів. Вони теж поляжуть у війні, а прокурорів і слідчих вистачить», — записав у своєму «Щоденнику» (1941-1945 рр.) великий Олександр Довженко.

Записав не сьогодні, одначе про… сьогодні!

Бо ж істинно так. Найважчий тягар війни знову несе на своїх натруджених плечах українське село. Село, що й зараз розривається між двома одвічно великими битвами — за рідну землю і за врожай на цій землі.

Прикро лишень, що за вказівками недолугих миротворців Україна зарані (бо занадто довірлива) перекувала свої мечі на плуги, знищила власний ракетний щит в обмін на нічого не варті обіцянки мирного неба над головою.

Україна завдяки своїм вірним синам і дочкам поверне собі це небо, цю землю, цю волю!

І може, вже у ХХІ столітті прожене не лише зовнішнього, а й внутрішнього ворога — оту жменьку (у масштабах народу) людців, котрих роз’їли родові гріхи — жадібність до грошви, безкарна хитрість і потворна гоноровитість.

Аби не вона, ця нікчемна жменька казнокрадів і авантюристів, може б, і війни не трапилося, а Україна за час своєї суверенності посіла б достойне місце у світовому «табелі про ранги».

Посяде, бо давним-давно на це заслуговує!

…До двох названих вище фронтів — ратного і трудового — правомірно занести і третій — інформаційний, представлений не владними і провладними, а демократичними, національно свідомими засобами масової інформації.

Прикро, але мусимо про це говорити.

Поки що традиційно чужа народові влада не зміцнює, а, навпаки, руйнує цей (третій) інформаційний фронт, розірвавши його на дві нерівні частини — «свої» і «чужі».

«Своїм» — усе, «чужим» — комісії, суди, перевірки…

Взяти, до прикладу, телемарафон «Єдині новини», на платформах «голосують» (у переважній більшості) «Слуги народу». Цей «український винахід» влітає державі у копієчку. З державного бюджету цього року на провладний телемарафон передбачено витратити півтора мільярда гривень!

А тим часом традиційний український інформаційний простір поглинають злидні. Замість «Єдиних новин» — безрадісні. За останні 30 днів в Одеській області закрилися три друковані видання, які випускалися з 1920-1930 років і зупиняли свій друк тільки під час Другої світової війни. Це «НовинаР» Захарівського, «Хлібороб» Любашівського і «Народна Трибуна» Балтського районів. Торік «Народній Трибуні» виповнилося 104 роки з дня випуску першого номера.

У серйозній матеріальній скруті на радість чинній владі й Укрпошті опинились і «Сільські вісті».

Нинішнього року газеті захисту інтересів селян України виповнюється 105 років! Це сьогодні чи не єдине справді НАРОДНЕ друковане видання, яке матеріально підтримується народом. Тим народом, що підтримує на фронті мужніх і жертовних захисників рідної землі. Задля себе і майбутніх поколінь!

Таку ж підтримку відчуває і редакція «Сільських вістей», адже наша з вами газета твориться коштом не з бюджетного дірявого лантуха, не з опухлих кишень олігархів, а з трудового селянського мозоля.

Тяжко-важко, але іншого вибору нема. На цьому і стоїмо!

Вам, шановні читачі, дякуємо за вашу довіру до газети, за творчу співпрацю.

Разом — переможемо!