Архів
Вівторок,
14 червня 2022 року

№ 20 (19964)
  Про нас
  Реклама
  Поточний номер
ico   Передплата

Шукати фразу повністю
      У номері:Добрий господар
  Версія для друку          На головну

Прощавай, друже

Сільськовістяни.

ВОСЕНИ, 7 листопада, йому мало б виповнитися 84 роки. Проте нинішній червень, на жаль, став для нього останнім у житті. Перестало битися серце Анатолія Василенка, українського графіка і карикатуриста, удостоєного найвищої народної пошани — звання народного художника України, якого майже пів віку читачі «Сільських вістей» добре знають і як автора нашої газети…

Анатолій Петрович Василенко народився 1938 року в селі Нижня Ланна Карлівського району на Полтавщині. Ще змалку почав малювати олівцем дотепні картинки з життя. Натомість улюбленою темою його малюнків завжди були кицьки, тому й прізвисько він собі заробив відповідне — «Котячий художник».

Хоча дорогу собі у мистецтво селянський син торував довго. У 20 років Василенко вже був одружений, мав дітей та отримав роботу на цукровому заводі, де пропрацював 20 років. Там і почав створювати сатиричні замальовки для газети місцевої профспілки. «На заводі я малював пригоди, що спостерігав щодня: крадіжки цукру, втечі від охоронців, випивання в генделику після робочого дня», — так пізніше згадував художник в автобіографії. Саме на заводі 1959 року і видали талановитому землякові направлення на навчання до Миргородського керамічного технікуму, після закінчення якого він вступив до Київського училища прикладного та декоративного мистецтва.

У цей же час, на початку 1960-х, Анатолій Петрович почав співпрацювати з культовим сатиричним журналом «Перець», де майже шість десятиліть протрудився як художник і член редколегії. Був і головним художником журналу для дітей «Перченя». За радянських часів талановитого митця не раз кликали переїхати до білокам’яної. «Москвичі запрошували мене працювати в «Крокодилі», але я відмовлявся. Бо ніколи не прижився б на чужині і зачах. Тому що я українець, а мені навіть розмовляти російською складно», — згадував художник.

Він також працював у журналах «Барвінок», «Малятко», «Вітчизна», «Дніпро», «Ранок». За сюжетами двох авторських книжок Анатолія Петровича було зроблено лялькові фільми «Петрик у Космосі» та «Тимко-звіролов». Загалом проілюстрував близько 300 книжок для дітей та дорослих.

Наш колега помер від важкої хвороби. До останнього жив і працював у Києві вже як незалежний художник. В одному з останніх інтерв’ю ЗМІ він так окреслював свої будні «на заслуженому пенсійному відпочинку»:

— Зараз багато ходжу пішки. Щоранку навідуюсь до найближчої крамнички, де купую сосиски. Це для моїх відданих чотирилапих друзів, собак і котів. Когось із них я обов’язково зустрічаю дорогою до майстерні. А восени мене ще й галки зустрічають. Спілкуюся з тваринами, читаю новини, а потім малюю-малюю…

На жаль, уже не діждуться безпритульні собачки і котики свого друга — людини світлої, веселої і дотепної. Відійшов у засвіти. Та залишився чималий доробок його нерідко пророчих сатиричних малюнків, які змушують замислитись над нашим життям-буттям. І те, що він залишив нам, дуже важливе. Це наче документальне кіно українського народу з його гумором, страхами, забобонами та радощами.

Прощавай, наш вірний друже.

Версія для друку          На головну
  • З повідомлень інформагентств
Не до підвищення
Читати
Справжнє варварство
Читати
Виїхали мільйони
Читати
Збитки катастрофічні
Читати
Аграрні виклики
Читати
Захисники потребують амуніції
Читати
Обіцяють платити справно
Читати
Як знайти рідних
Читати





При використанні наших публікацій посилання на «Сільські Вісті» обов’язкове